Його історія — це свідчення про понад три роки фізичного та морального тиску в російських СІЗО.
Військовослужбовець морської піхоти Андрій Ординський, який повернувся додому після 1138 днів неволі, розповів Суспільному.Дніпро про воєнні злочини росіян у місцях утримання та свій шлях виживання.
«Коридори смерті» та систематичні катування
Найважчим етапом, за словами морпіха, стала так звана «прийомка» в Оленівці. Військовий описує це як людський коридор із наглядачів, озброєних палицями, бітами та сплетеними ременями. Полонені мали бігти крізь цей стрій під градом ударів.
«Ми прозвали це коридором смерті, тому що там, дійсно, двох людей було забито до смерті… Виходиш з автобуса, називаєш прізвище — і маєш бігти на ліхтарик. Ти біжиш й отримуєш усім, що було в них у руках», — згадує Андрій.
Після переведення до слідчих ізоляторів на території РФ тиск не припинився. За словами бійця, приводів для знущань не шукали: бити могли за неправильну відповідь, за українську мову або просто для розваги наглядачів. Окрім палиць, росіяни активно застосовували електрошокери.
Мародерство та бездушність
Андрій зауважує, що російські військові та наглядачі ставилися до полонених виключно як до об’єктів наживи. Відбирали все: годинники, телефони та навіть обручки, які не мали жодної військової цінності.
«Коли у мене забирали обручку, я сказав, що це пам’ять від дружини. Вони кажуть: “Мені все одно, це зброя”. Бездушні люди, які приходили лише з метою наживи».
Віра у повернення
Попри виснаження та постійну інформаційну ізоляцію, морпіх не втрачав надії. Він згадує, що в найважчі моменти тримався завдяки думкам про доньку та дружину, яких востаннє бачив за десять днів до початку великої війни.
Додому Андрій повернувся 23 травня 2025 року. Коли він нарешті опинився на рідній землі, першим відчуттям було невір’я в реальність того, що відбувається.
«Перші думки: “Я вдома. І це не сон”. Ти бачиш наше небо, чуєш нашу мову — це був найбажаніший момент для нас усіх».
Наразі Андрій Ординський продовжує реабілітацію. Він наголошує, що після 1138 днів ув’язнення найважче — звикнути до тиші та безпеки, але підтримка близьких допомагає долати наслідки неволі.