Мертвий ліс Чорнобиля – це мільйони кубометрів сухої, зараженої, надзвичайно займистої маси. І займання цієї території може стати екологічним лихом не лише для України, а й для усієї Європи. Про це нагадує президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW) Людмила Циганюк. Вона звертає увагу на те, що невеликі пожежі на цій території трапляються і зараз.
Сьогодні природа, яка тривалий час стримувала поширення радіації, перетворюється з бар’єра на ризик, – каже Людмила Циганюк. – Ліси, які колись поглинали небезпеку, зараз самі стають джерелом її нового витоку
Саме природа — ліс, ґрунт, болота, трава — має бути живим щитом, який понад 35 років стримував радіацію і не дозволяв їй вийти за межі зони. І цей природний бар’єр — набагато ефективніший і цінніший, ніж здається на перший погляд.
Дерева, кущі, трава і мох постійно вбирають у себе радіоактивні частинки з повітря та ґрунту. Вони “замикають” ці частинки в своїй біомасі — листі, корі, стовбурах, корінні. Тобто замість того, щоб радіонукліди піднімались у повітря й переносились вітром, вони залишаються всередині лісу. Без рослинності вони знову потрапляють у ґрунт, повітря, воду і легко розносяться за межі зони
Як виглядає частина Чорнобильського лісу зараз
У Чорнобильській зоні накопичено деревину, яку в інших країнах вивозили б десятиліттями. Тут же вона гниє, сушиться на сонці, і чекає — на іскру.
І кожна нова пожежа — не просто вогонь. Це реактивація радіоактивного пилу, який знову повертається в повітря, у воду, в легені людей.
Третина лісів Чорнобильської зони відчуження вже більше не виконує свою головну функцію — стримувати поширення радіації.
Пожежі – буквально навколо Чорнобильської АЕС
Щороку в Чорнобильській зоні відбуваються десятки пожеж. У 2024 році — понад сотню. Вони знову й знову підіймають у повітря радіонукліди, які вже осіли в ґрунті та біомасі. Радіоактивний пил не виводиться з екосистеми — він циркулює, осідає, і знову здіймається полум’ям.
До цього додається ще одна небезпечна тенденція: лісова підстилка — шар сухого листя, гілок, хвої — накопичується швидше, ніж розкладається. Целюлозоруйнівних мікроорганізмів у зоні замало, щоб впоратися з таким обсягом. Це створює ідеальний “паливний склад” для наступної великої пожежі. Замість природного розкладу ми отримуємо ефект “радіоактивної переробки”: підстилка не встигає згнити, бо мікроорганізмів замало. Вона накопичується і стає ідеальним пальним. Це як тримати тисячі тонн пороху без охорони.
Найнебезпечніше те, що все це відбувається буквально навколо Чорнобильської АЕС.
Вже зараз ситуацію можна описати як обкладання сухими дровами реактора, і щороку цих дров додається ще більше. У 10-кілометровій зоні важко організувати протипожежні заходи: високий рівень радіації, захаращення, стара інфраструктура, складні комунікації. Та й до кордону — рукою подати. А системи протиповітряної оборони безсилі перед тим, що може статися буквально поруч
Що потрібно зробити для порятунку від лиха
Це не просто питання екології. Це питання національної безпеки. Потрібно:
- Терміново провести масштабне очищення лісів Чорнобильської зони з утилізацією мертвої деревини.
- Інвестувати в сучасну пожежну інфраструктуру.
- Створити міжнародний центр моніторингу ситуації.
- Залучити ЄС як партнера з превентивної безпеки.
- Змінити підхід до зони: не як до музею, а як до критичного об’єкта.