Сергій Литвин на позивний «Спікер» — командир зенітної батареї зенітного дивізіону 112 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Як розповіли у 112 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ, до війни Сергій жив у Києві, працював водієм у транспортній компанії, яка співпрацювала з великими українськими та міжнародними структурами — МХП, ARTERIUM, IFC, МОЗ, ВООЗ. Займався і пасажирськими, і вантажними перевезеннями.
У мирному житті мав хобі — страйкбол. Разом із друзями виїжджав на командні ігри, де важливі взаємодія, дисципліна, швидкість. На той момент це було просто захопленням. Сьогодні — частина реального бойового досвіду.
У лавах армії до повномасштабного вторгнення не служив, але точно знав — війна буде. З родиною ще до 24 лютого 2022 року мали чіткий план: що робити в разі нападу, куди вивозити близьких, як діяти. Тому вже 25-го, евакуювавши сім’ю, Сергій пішов шукати, де його руки й серце будуть потрібні найбільше. Через військкомат потрапив до Сил ТрО, і після тижня очікування його зарахували до 131 окремий батальйон ТрО ЗСУ.
«Я не думав ні хвилини — одразу поїхав. Це було моє місце», — згадує він.
Перший день служби був гучним і напруженим. Було незрозуміло, що буде далі, як усе працює, але було відчуття правильності кожного кроку.
Зараз Сергій — командир зенітної батареї. Його підрозділ виконує бойові завдання з протиповітряної оборони: знищує ворожі БпЛА, “Шахеди”, працює по ракетах. Дев’ять збитих цілей — офіційно підтверджений результат з їхньої позиції. Окрім безпосередньої бойової роботи, є постійна паперова: планування, звітність, адаптація під нові задачі в короткі терміни.
Його найближчий побратим — Василь Щерба, заступник, з яким вони разом із самого початку: «Ми знайомі з березня 2022-го. Відтоді — одне ціле. Наш підрозділ, як і багато інших, тримається, бо розуміє, за ким стоїть. За нами наші сім’ї. За нами наші діти. За нами — Україна».
Після перемоги Сергій мріє відкрити свій тренажерний зал і зайнятися підприємництвом. Каже, що сили не здаватися дають люди — рідні, друзі, побратими, навіть цивільні, які просто пишуть чи підтримують словом.
А перемога для нього — це коли діти й онуки ніколи не знатимуть, що таке війна.
«Звертаюсь до цивільних: не ігноруйте тривоги. Поважайте тих, хто поруч із вами у формі. Бо за кожним пікселем може стояти зламана душа, яка віддала найдорожче. Побратимам — віри, витримки і незламності. Ми разом. І ми обов’язково вистоїмо».