Cпівак і автор пісень Sysuev (Сергій Сисуєв, 34 роки) створює музику з пристрастю до сучасних жанрів Hip-Hop, R&B та Pop. Він творить у Києві та зумів поєднати цікаві вокальні мелодії з трендовими аранжуваннями, щоб створити музику, яку добре сприймає аудиторія багатьох країн світу. Sysuev отримав важливу перемогу на фестивалі Kyiv Music Days у номінації “Вибір НСК Олімпійський”. Також артист виступив на відомих музичних фестивалях Atlas Weekend, Hedonism, Білі Ночі, Koktebel та футбольному матчі Ліги Чемпіонів на НСК Олімпійський.
Артист розповів кореспонденту “Великого Києва” про свою творчість та натхнення, яке черпає, творячи у столиці.
— Поціновувачі вашої творчості останнім часом змогли побачити нові кліпи про кохання, яке не минає. З якими подіями для Вас пов’язане створення таких пісень?
Більшість моїх пісень — про кохання, адже цей настрій мені найближчий. Зазвичай я надихаюся власним досвідом, але останнім часом часто описую нетривіальні історії друзів і знайомих. Також люблю черпати натхнення в кіно чи театрі — нестандартні сюжети часто спонукають до творчої рефлексії.
Колись я писав багато англомовного матеріалу, але у 2020 році повністю перейшов на українську. Мені хотілося творити для нашого слухача. Через спільний менталітет, досвід та цінності мені найлегше говорити про те, що відгукується саме українцям.
Іноді я торкаюся й соціальних тем — переважно це було на початку повномасштабного вторгнення. Зараз же я повернувся до історій про почуття та про улюблене місто, де живе любов. Для мене таким містом свого часу став Київ.
— Як давно Ви в столиці і чому наважились переїхати? Що для вас, людини, яка не народилася у Києві, цей мегаполіс?
Я переїхав десь у 2010 році, тому що розумів: будувати музичну кар’єру значно легше, коли ти в Києві та можеш долучатися до місцевого ком’юніті.
Київ мене завжди заворожував. Ще до переїзду багато разів тут був і відчував, що хочу жити в цьому місті та створювати музику. Навіть коли доводилося виїжджати, я вже чекав на нову зустріч і планував усе так, щоб повернутися якомога швидше
Я регулярно їздив маршрутом Кривий Ріг — Київ, знав провідників і постійно знайомився в дорозі з новими людьми. Деякі з цих випадкових зустрічей переросли у міцну дружбу. Зокрема, й з музикантами, з якими ми зараз часто ділимося творчими доробками. Тож для мене Київ — це простір можливостей, розвитку та людей, що надихають. Саме тут я відчув, що можу на повну реалізувати себе як артист.
Кажуть, столиця спочатку випробовує на стійкість і перевіряє, чи справді ти готовий пов’язати з нею життя. Так сталося і в мене. Перші пів року були непростими: адаптація до шаленого ритму, пошук свого місця в професії та розбудова нового кола спілкування. Але згодом я відчув, що Київ мене нарешті прийняв.
Після переїзду почав частіше виступати — тоді в Києві була активна клубна сцена і проходило багато фестивалів. Згодом, особливо після пандемії та початку повномасштабного вторгнення, концертне життя суттєво змінилося. Це позначилось і на моїй музиці: вона стала більш ліричною, емоційною, з елементами R&B та попмузики.
— Раніше, перш ніж перейти до самостійної творчості, Ви мали досвід роботи на закордонний лейбл, як співграють у вашому творчому житті ці два досвіди?
Це була дуже хороша співпраця. Вона багато в чому сформувала мій музичний фундамент і навіть ДНК. Коли ти робиш англомовну музику для США чи Європи, ти автоматично відчуваєш глобальні тренди, розумієш, як створюється якісне аранжування. І цьому я якраз і навчився завдяки цій співпраці.
Можливо, ми б і далі працювали з іноземним лейблом, але в якийсь момент я свідомо сказав, що хочу концентруватися на Україні та українській аудиторії. Тоді їм було цікавіше просувати мене як артиста в США, а український ринок — менш пріоритетний. Тому я перейшов у самостійну роботу.
Але цей досвід для мене дуже цінний — і музично, і організаційно. Його можна порівнювати з українськими реаліями, бо і там, і тут є свої плюси й мінуси.
— Музиканти, які з європейських теренів переїжджали творити у США, розповідали, що там на рівні країни важко стати популярним та топовим, бо велика конкуренція, водночас, навіть скромна слава та творчість дає змогу заробляти. Як живеться та заробляється сучасному виконавцю, який творить українською?
Конкуренція в США справді дуже висока. Я був у Маямі та Нью-Йорку і там на вулицях часто можна почути дуже якісну музику — рівень артистів надзвичайно потужний.
У мене був досвід певної популярності в США з англомовними альбомами. У людей була цікавість як до “українця, який робить англомовний хіп-хоп і R&B майже без акценту”. Це викликало інтерес як до екзотики. Але з часом я зрозумів, що мені важливіше створювати музику для української аудиторії. Саме український артист найкраще передає український культурний контекст.
Щодо заробітку — в США дійсно великі можливості. Там нормально, коли над треком працює 15–20 людей. Це частина культури, де дуже розвинені колаборації та повага до авторства
Там також нормально офіційно писати пісні для інших артистів — це відкритий бізнес. Я вважаю, що й в Україні важливо розвивати культуру визнання саме авторів пісень, бо вони — основа будь-якої музики.
— Серед недавніх прем’єр у Вас був знятий у столиці кліп на пісню «Люба моя». Ви обрали чи не найскладнішу у місті локацію — міст, де часто доводиться стояти у заторах, а години пік долати пішки. Чому пішли знімати саме туди?
У мене не було сумнівів щодо локації. Я дуже люблю Поділ і район Річкового вокзалу, часто там гуляю. Під час прогулянок я кілька разів прямо уявляв, що було б класно зняти там кліп.
Ми приїхали дуже рано — це була неділя, приблизно сьома ранку. І нам пощастило, бо людей було мінімум. А ті, хто все ж був, — це мої друзі з команди, які допомагали у зйомці й контролювали простір, щоб ніхто випадково не потрапив у кадр.
Поділ і Річковий вокзал для мене як місця сили. Я люблю досліджувати їхню історію. Часто читаю не лише інтернет, а й старі книги, підручники, архівні матеріали
У мережі багато перекрученої інформації, тому я намагаюсь знаходити першоджерела — книги кінця XIX або початку XX століття. Їх можна знайти в київських бібліотеках. Моя улюблена — Національна парламентська та бібліотека імені Вернадського. До повномасштабного вторгнення бував там доволі часто і зараз хотілося б повернутись у цей ритм.
— Маєте улюблені та затишні куточки міста, куди любите заходити, та такі, що варті стати наступним натхненням для творчості?
Я дуже люблю район Осокорків, особливо територію, де житловий масив межує з озерами. З архітектурної точки зору це дуже цікаве місце і краєвиди там справді красиві. Часто приїжджаю туди, щоб просто прогулятися.
Ще мені подобається Оболонська набережна. Насамперед через атмосферу та візуальну естетику. Якщо ж говорити ширше, то я дуже люблю передмістя. Особливе місце для мене займає Буча. Хоча це вже не Київ, я сприймаю її як невід’ємну частину столиці.
Так склалося, що зараз я живу на два міста — Київ і Бучу…
Залежно від сезону та творчого навантаження можу жити то тут, то там. Бучу люблю за неймовірну природу й особливу атмосферу. Там у мене завжди виникає відчуття, ніби я повернувся додому і це місце було зі мною завжди. Схожі емоції викликає і Київ. Іноді навіть думаю про реінкарнацію — настільки сильним є це відчуття, ніби я жив тут задовго до свого народження.
— Яка з ваших пісень найбільше Вас зараз характеризує як артиста?
Думаю, це моя крайня робота «Троянди». У ній я максимально розкрився і поєднав різні жанри. Якщо раніше я більше тримався R&B і хіп-хоп звучання, то тут додав багато експериментів — навіть латиноамериканські елементи.
Це відображає мій теперішній стан — я зараз слухаю дуже різну музику, різних епох, різних стилів. І все це вплинуло на «Троянди».
— А що Вам зараз ближче — більш ліричні пісні, як «Люба моя», чи більш драйвові експерименти?
Я точно залишаюся поки в еклектиці. «Троянди» — це просто більш сміливий експеримент. Але це не означає, що я відмовляюся від лірики. Вона буде і далі, бо іноді хочеться створювати щось ніжне, поп-R&B. Все залежить від стану і натхнення. Я просто продовжую міксувати стилі.
— У релізі Ви вказали, що пісня «Троянди» про сміливість любити. Що сьогодні означає бути сміливим у стосунках?
Бути сміливим у стосунках — означає не чекати ідеального моменту, коли ти заробиш мільйони чи зможеш дозволити собі найдорожчі подарунки. Це про готовність уже сьогодні зробити перший крок, проявити турботу, увагу й показати людині, що вона для тебе важлива. Не варто думати, що ти недостатньо успішний чи що твій подарунок замалий.
Якщо є щире бажання зробити кохану людину щасливою — треба діяти. Адже справжню цінність мають не цифри на ціннику, а наміри, емоції та вчинки, які ти робиш заради іншої людини
Мені здається, що сьогоднішня реальність дедалі більше підштовхує нас до такого переосмислення. Часто люди роблять акцент на вартості подарунка, але майже не говорять про те, з якими почуттями його обирали, чому вирішили подарувати саме його і який сенс у нього вкладали. Саме це, на мою думку, і є найважливішим.
Звісно, дорогі подарунки — це теж прояв турботи, особливо коли людина багато працювала, щоб здійснити мрію коханої. Але вирішальне значення має не їхня ціна, а любов, з якою вони подаровані.
— Над якими проєктами зараз працюєте і чим плануєте дивувати слухачів найближчим часом?
Зараз працюю одразу над кількома новими піснями, тож найближчими місяцями точно варто очікувати нові релізи.
Останнім часом я зосередився на тому, щоб частіше виступати наживо. Ми з командою активно шукаємо нові можливості для концертів, адже для мене сцена — це справжній творчий катарсис. Саме під час живих виступів пісні по-справжньому оживають, коли ти можеш поділитися ними зі слухачами тут і зараз.
Хочеться робити це значно частіше. Літо й осінь — чудовий період для концертів, адже навіть попри війну в Україні проходять фестивалі, open air-заходи та інші музичні події. Тож найближчі плани — це нові пісні й активні виступи, щоб якомога більше людей могли почути їх наживо.
— Кажуть, що найгеніальніші твори народжуються вночі, коли митець залишається наодинці з собою. Що найбільше спонукає Вас до творчості?
Найбільше мене надихає саме життя. Це аналіз власного досвіду, історій кохання, людських взаємин, а також переживань і почуттів людей навколо. Саме вони найчастіше стають основою моїх пісень.
І справді, найкраще мені працюється вночі. У цей час ніщо не відволікає, легше зосередитися на своїх думках і творчості. Якщо пригадати мої останні релізи, то більшість із них народилися саме після опівночі.
Саме життя і люди — це те, що найбільше мене надихає. Іноді це може бути просто прогулянка Києвом, улюбленим Подолом: я дивлюся на людей, на простір, на цікаві особистості навколо
І навіть якась пара закоханих може стати для мене натхненням. Усі ці речі в комплексі постійно дають нові ідеї.
— А буває так, що пісня народжується за одну ніч? І навпаки — що найкращі роботи потребують довгого доопрацювання?
По-різному буває. Але якщо чесно, у мене все досить швидко відбувається — я за дисципліну. Буває, що пісня народжується за один день, і якщо вона вже сформована та все добре складається, ми не затягуємо процес у студії, а доводимо її до фінального стану.
Я навіть не можу згадати, щоб у мене щось сильно затягувалося в роботі над релізами. Але водночас є багато пісень, які ще не випущені. І якщо говорити про затягування, то, можливо, це саме вони — ті, що чекають свого часу. А з тими треками, які я хочу випускати активно, ми працюємо дуже швидко: від ідеї до готової пісні проходить десь три–чотири тижні, максимум місяць.
— Як би Ви описали власний бренд – хто такий співак Sysuev?
Sysuev — це артист і автор пісень, який розповідає історії кохання людей з міста. Тих, хто живе в швидкому ритмі, але відчуває глибше, ніж здається ззовні.
Я б сказав, що це голос ваших спогадів — музика, яка не просто звучить у моменті, а ще довго залишається з вами в різних періодах життя. Я не намагаюсь когось грати, а просто пишу про те, що проживаю. Тому, якщо це відгукується людям, значить ми говоримо однією мовою.
— Якщо озирнутися на перші релізи й порівняти їх із нинішніми, у чому, на вашу думку, найбільше виріс артист Sysuev?
По-перше, змінилося звучання. Якщо порівнювати перші пісні і те, як вони звучать зараз, то це різний рівень аранжувань і підходу до музики. По-друге, з роками накопичується життєвий досвід, і він уже напряму переходить у тексти пісень.
Але, мабуть, найцікавіша зміна — не технічна, а внутрішня: з’явилася впевненість у тому, що саме я хочу сказати. Бо раніше я шукав форму, а зараз — зміст. Кожен трек став більш усвідомленим. Це вже не просто пісні, а історії, які ти справді пропускаєш крізь себе і відтворюєш назовні в музиці.
— Що для Вас означає професійний успіх? Поділіться, наскільки це можливо, своїми амбітними мріями
Я щиро мрію про те, щоб якомога більше людей почули мої пісні і приходили на мої виступи. Це для мене і є професійний успіх. Для мене дуже важливо залишатися щирим і відкритим. І я хочу зберегти цю щирість у музиці — обіцяю, що так і буде.
Я хочу говорити в музиці саме про те, що справді мені важливо, а не те, що нав’язується ззовні. Іноді буває так, що артисту пропонують робити продюсерські проєкти, де він має співати матеріал, який йому не резонує, але нібито гарантує швидкий успіх. Я цього максимально уникаю. Мені важливо залишатися собою і масштабувати творчість саме через щирість, а не через втрату себе.