Сергій і Олександр потрапили до лікарні із подібним діагнозом, у обох захисників уламки в серці. Але кожен випадок вимагав різного клінічного рішення. Вирішальним було не лише як оперувати, а і коли та за яких умов.
Про це розповіли у “Феофанії”.
Сергій отримав уламкове поранення із залученням печінки, легені, кінцівок та серця. Рани були інфіковані. Уламок в стінці серця знаходився в безпосередній близькості до порожнини лівого шлуночка та огинаючої гілки лівої коронарної артерії. Проте, ризик невідкладної операції був набагато більший за потенційну користь через можливість поширення інфекції в кров та розвиток сепсису на тлі свіжого поранення.
Було прийнято рішення відтермінувати операцію до моменту загоєння первинно інфікованих ран. Але, через деякий час, у пацієнта розвинувся перикардит. Операцію потрібно було виконувати негайно. Серцева сумка (перикард) була запалена з утворенням числених злук, які вкривали серце на 90%. Щоб дістатись уламка лікарям довелось міліметр за міліметром роз’єднувати щільні злуки. Уламок вдалось видалити з працюючого серця без підключення апарату штучного кровообігу. Післяопераційний період пройшов без ускладнень. Наступного дня Сергій вже гуляв лікарняним коридором, а через 2 тижні був виписаний.
Олександр отримав багатоуламкове поранення із залученням обох рук, лівої ноги, передньої черевної стінки, грудної клітки, легені та серця. Евакуація з поля бою тривала понад 30 годин, рани були сильно інфіковані.
На стабілізаційному пункті бійцю виконали високу ампутацію руки, стабілізували стан та відправили до “Феофанії”. До моменту евакуації у “Феофанію” про поранення серця ні пацієнт, ні медики не знали. Після дообстеження стало очевидно: один з уламків пробив грудну стінку, легеню та задню стінку лівого передсердя. Лише дивом він не загинув на полі бою, тому що уламок сам собою закрив вхідний отвір в серці.
Зволікання в даній ситуації означало високий ризик масивної кровотечі. Команда прийняла рішення про негайне хірургічне втручання з паралельним контролем інфекційного процесу – вакуумною терапією ран. Видалення уламка пройшло успішно, однак подальше лікування вимагало міждисциплінарного підходу.
Лікарі говорять, що через турнікетний синдром та інфекційні ускладнення життєздатність тканин у ділянці кукси була критично обмеженою. Замість повторної реампутації обрано шлях боротьби за життєздатність ушкоджених після турнікетного синдрому навколишніх тканин. Після стабілізації локального процесу виконано реконструктивне втручання із застосуванням торакодорзального клаптя, що дозволило зберегти максимальну довжину плечової кістки та створити умови для подальшого протезування.
“Обидва кейси — приклад того, що сучасна медицина у воєнних умовах це не лише техніка операції. Це клінічне мислення, таймінг, командна взаємодія та готовність брати відповідальність за складні рішення”, говорять медики.