«Не було іншого виходу»: вчитель історії залишив роботу в київській школі та підписав контракт із ЗСУ

Яніс Терещенко — 32-річний боєць 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, що служить у розвідці. До повномасштабної війни він викладав історію та географію в школі у Києві. У 2022 році добровільно мобілізувався до лав Третьої окремої штурмової бригади. Про свій шлях у війську, а також про загрози у війні проти росіян Яніс говорив у відеоінтерв’ю Яніни Соколової. Пропонуємо ознайомитися з найцікавішим, що почули від військового.

Цікаво, що у березні 2025 року, під час відпустки у Венеції, Яніс врятував життя чоловікові з ножовими пораненнями, надавши першу допомогу за допомогою турнікета. За цей вчинок мер Венеції Луїджі Бруньяро нагородив українця «Відзнакою лева» та надав статус почесного громадянина міста. Яніс вважає цю нагороду заслугою всього свого підрозділу та підкреслює важливість навичок тактичної медицини, які можуть врятувати життя не лише на фронті, а й у мирному житті.

Після повернення з відпустки Яніс Терещенко продовжив службу в 3-й ОШБр, залишаючись прикладом мужності та професіоналізму для своїх побратимів.

Кор.: Чому Ви вибрали піти у військо, залишивши свою роботу в школі?

Яніс Терещенко: Це ж не я вибрав війну – це війна вибрала нас. Це російська федерація вторглась і не лишила нам вибору інакшого, крім як брати і воювати. Якби мене хтось запитав, чи я хочу брати участь, я б може відмовився. Але це вже сталося. Ми маємо екзистенційну загрозу.  Це не просто питання якихось нюансів законодавства чи податкових цифр. Це конкретно питання фізичного знищення нас як людей, як нації,  як самого визначення українця. Це знищення культури, виселення і викрадення наших дітей та заслання дорослих, це катування, це нескінченний російських жах.

Чи хотів би я приймати в цьому участь? – Ні. Але ж хто спитав? Я просто прокинувся від ракетних ударів по місту. Все. Інших варіантів уже не було

Кор.: Чому місцем служби стала саме 3-я штурмова?

Яніс Терещенко: Причина – Андрій Білецький (командир 3-ї штурмової бригади). Українська армія навіть на момент повномасштабного вторгнення 2022 року незважаючи на весь бекграунд, як і зараз, недостатньо сучасна, недостатньо модернізована, щоб відповідати на актуальні виклики нинішньої модерної війни. Тому перше, про що варто попіклуватись під час прийняття рішення відправлятись на війну – з ким ти будеш поруч воювати. Андрій Білецький зарекомендував себе у 2014 році, стоячи на авангарді захисту української державності, потім у 2022 році, і продовжує це робити. А зараз із розширенням і модернізацією армії, куди ще можна піти? У нас є купа підрозділів класних, чудесних.

Кор.: Росіяни накопичили 150 тисяч війська, Сумська та Харківська області під прицілом атаки, ворог хоче використати літо, аби просунутися ще більше. Яка нині реальна ситуація на фронті?

Яніс Терещенко: На Донеччині зараз контролюються 2 точки – Очеретино і Часів яр – чи можемо ми це вирішити? – Можемо. Чому не вирішили власним ресурсом? – Тому що треба його ефективніше задіювати. Треба застосовувати як не людей, то технології. А у нас є з цим проблема. Але ми не можемо змінити одну людину (при владі – прим.), і побачити, що все одразу стане краще. Тому що нам треба змінити взагалі системи управління та прийняття рішень. Бо виходить ситуація, коли звертаються до головнокомандуючого, то все вирішується дуже швидко і дуже просто, всі отримують те, що треба, а коли приймати рішення має апарат, то все чомусь якось крізь пальці сиплеться, не в ту сторону все іде.

Кор.: Наскільки з військової точки зору загрозлива кількість в 150 тисяч росіян?

Яніс Терещенко: Ми вже робили багато речей. У нас в українців авангард військового досвіду, ну і в росіян, звісно ж. Загроза Сумщині, Харківщині? – Загостренню бойових дій на тому напрямку, так. Чи є вони дійсно загрозливими в перспективі на сьогодні для того, щоб ми втратили Сумську і Харківську область? – Та гадаю ні. Немає таких цифр, таких людських ресурсів, які б вони (росіяни – прим.) виставили там, щоб це дійсно загрожувало б нам чимось таким прямо страшенним, нашому майбутньому. Вони на це не здатні виходячи з усіх ресурсів. Більш того – у нас є ресурс для того, щоб цьому заважати.

Кор.: Росіяни за якийсь проміжок часу на усій протяжності фронту захопили 1000 кілометрів…

Яніс Терещенко: Захопили. На карту дивитись завжди боляче. Особливо на маленькі вирізки тактичні. Але ж скільки вони знищили особового складу власного? Похоронили там, заховали. Скільки вони втратили техніки? Скільки вони витратили на це все задля того, щоб просунутись на село, як Новоєгорівка, де 15 хат, три паралельні і перпендикулярні вулиці? Якщо вони вважають, що це їм має коштувати 50 тисяч особового складу, добре. Можемо повоювати за це село.

Кор.: Стратегічно яка ціль росіян?

Яніс Терещенко: Терор. Вони хочуть не просто послаблення України, їм важливо поглинути Україну. Тому що це найбільша країна Європи і за матеріально-ресурсною базою, і за мобілізаційним резервом росіян.

Усі, хто не піде на війну проти російської федерації, дуже сильно ризикують через, умовно, 15 років, піти на війну проти Польщі, штурмувати Краків

Але піде на війну в складі російської армії. І там уже ніхто не буде переживати, чи покушав ти, біднесенький, у що ти взутий, у що ти вдягнутий, чи тепленько тобі, коли в тебе ротація, зайка, була, чи законна мобілізація, і так далі. Ні – просто пошурують і все. Росіяни вбивають своїх просто за те, що вони з точки «А» не пересуваються в точку «Б». Приходять інші росіяни, і або женуть його туди, або вбивають.

Кор.: Ви казали, що воювати можна у будь-який спосіб…

Яніс Терещенко: Мені дуже шкода людей, які ховаються від цього. Бо воювати – не обов’язково означає автомат, окоп, траншея, приліт КАБа, і так далі. Воювати можна в будь-який спосіб – чинити спротив, чинити боротьбу можна в будь-який спосіб. Хтось почне більше поширювати український контент, хтось почне підтримувати якось українських військовослужбовців, хтось задонатить…