Після тижнів війни та перемир’я, про яке домовилися США та Іран в ніч на8 квітня, у виграші залишилися Іран та Ізраїль, однак як Америка, так і ворог світу РФ – мають поразку. У цьому переконаний аналітик Еxplainer Павло Слободян.
Поразка США – відсутність повалення режиму в Ірані та політичні втрати.
Напруга між США та союзниками по НАТО посилилася саме в момент, коли східний фланг Альянсу живе під російською загрозою. На цьому тлі нові погрози Дональда Трампа щодо можливого виходу США з НАТО працюють не як елемент торгу, а як фактор додаткової недовіри
Читайте також: Президент Чехії Павел заявив, що Трамп за кілька тижнів підірвав довіру до НАТО більше, ніж Путін за роки
Головна втрата США – не військова, а політична. Вашингтон втратив частину довіри, на якій тримається його глобальний вплив. Для держави, що спирається не лише на силу зброї, а й на систему союзів, це важить більше за окремо виграні удари.
Водночас, для Тегерана головне – режим вистояв, система управління не розсипалася, а сама війна не закінчилася умовами, які можна було б назвати іранською капітуляцією, каже аналітик. Окрема історія – пов’язана з Ормузькою протокою, яка поставила у залежність увесь світ.
Війна знову показала, що Іран здатен використовувати її не лише як військовий, а й як економічний інструмент тиску. Якщо відкриття протоки стало частиною домовленості про припинення вогню, то це означає, що Тегеран і далі лишається гравцем, без якого неможливо говорити про безпеку судноплавства в регіоні
Водночас, ізраїль може записати собі результат цієї стадій війни собі в актив:
Тель-Авів досяг своєї політичної мети на цьому етапі конфлікту. Іран послаблений, відкинутий назад і змушений перейти від ескалації до переговорної паузи
Водночас, війна довгий час працювала як політичне прикриття для Беньяміна Нетаньягу.
Перемир’я зупинило бойові дії, але не дало Нетаньягу образу завершеної перемоги. Іран не зламаний. Його ядерна програма лишилася. Конфлікт не закритий. Для ізраїльської держави цього могло вистачити як проміжного результату. Для самого Нетаньягу – ні
Читайте також: Перемир’я між США та Іраном: падіння ціни на нафту найбільше за майже 6 років
Серед переможених арабські монархії Перської затоки, які будували свою безпеку на поєднанні власних ресурсів і американських гарантій.
Ця війна показала, що навіть за наявності американської сили вони не отримують повного контролю над ризиками, які створює Іран.
Для Саудівської Аравії, ОАЕ і їхніх сусідів це означає одну просту річ: енергетична інфраструктура, морські маршрути і вся економічна модель регіону лишаються залежними від конфлікту, який вони не контролюють
Пакистан став одним із переможців цієї фази війни, бо отримав роль посередника, яку визнали і Вашингтон, і Тегеран. Саме його пропозицію щодо двотижневого припинення вогню прийняли обидві сторони, а Ісламабад став місцем наступного раунду переговорів.
Читайте також: Іран знову обмежив прохід через Ормузьку протоку після перемир’я зі США
Китай виграв у цій війні найбільше. Пекін убезпечив власний інтерес у регіоні – енергетичні потоки і стабільність маршрутів, від яких напряму залежить китайська економіка.
Для Росії ця війна стала поразкою насамперед тому, що вона втратила частину ваги як союзник. Москва роками вибудовувала відносини з Тегераном як елемент ширшої антизахідної конфігурації. У момент, коли Іран опинився під масштабним тиском, Росія не змогла показати, що здатна реально впливати на перебіг подій або виконувати союзницькі зобов’язання.
Кремль претендує на роль сили, яка не лише конфліктує із Заходом, а й захищає своїх партнерів. У цій війні такого ефекту не було. Росія не стала центром переговорів, не нав’язала власний формат врегулювання і не виглядала стороною, без якої неможливо ухвалити рішення
Україна виграє від цієї війни через зміну власної ролі. Київ дедалі частіше говорить із партнерами не лише як країна, що потребує допомоги, а як держава, яка має реальну військову експертизу, потрібну іншим.
Практичний досвід війни нового покоління: боротьбу з дронами, захист критичної інфраструктури, безпеку морських шляхів і відновлення навігації під загрозою ударів. Саме цей досвід робить Україну важливою в момент, коли світ знову говорить про безпеку судноплавства і вразливість стратегічних маршрутів.
Для Києва це означає нову вагу в переговорах і присутність у безпекових форматах, де раніше його голос був слабшим. Україна експортує не лише запит на підтримку, а власну компетенцію