Існує думка, що наші предки займалися вишиванням та читали довгими вечорами після праці в полі. Насправді це міф – бо в умовах відсутності електрики особливо багато справ не поробиш. Історію переповідає Гід Києва.
Перші вуличні ліхтарі у столиці з’явлися у 1847 році
Вони працювали на керосині, тому потребували постійного обслуговування. Однак ефективність таких приладів була мала – бо світло сягало лише декількох метрів. Відтак, вулиці Києва залишалися темними та небезпечними.
Столичні ліхтарники заробляли на місяць 12-25 карбованців. До обов’язків таких фахівців належало запалювати, чистити, заправляти та ремонтувати освітлення.
Вулицями гуляли люди зі смолоскипами
Коли у Києві не було централізованої системи освітлення, з настанням ночі містяни користувалися факелами і керосиновими лампами.
Тьмяне світло допомагало не наткнутися на стіну однак притягувало розбійників, які чатували за вогниками. Відтак, гуляли містом з факелами тільки відчайдухи.
Електрифікація була дорогою
Підключення однієї квартири коштувало 4 місячні зарплати інженера. Дозволити собі таку розкіш могли лише найзаможніші.
Дорогим задоволенням були і свічки. За 5 штук треба було віддати денну зарплату киянина. А їх дешеві аналоги, як, наприклад, з тваринного жиру, коптили стелю, погано пахли та швидко згорали. Палити одночасно десятки свічок було невигідно, тому магазини та ресторани в темну пору доби здебільшого зачинялися після 17.00.
З розвитком електрифікації місто стало безпечним
Коли на вулицях стало світло, люди почали відважніше виходити з домівок, ходити ввечері в театри, кафе, згодом і в кіно. Фабрики почали працювати у 3 зміни, що дуже стимулювало економіку. У місті запустили перший трамвай.
