Напередодні Великодня мережею розлетівся мем, де сповіщають, що паска з солодкою помадкою не походить з українських теренів, ба більше – має російське коріння. Водночас, кажуть, що справжня автентична випічка має бути без глазурі та з фігурками з тіста.
Сумніви в бік пасок з білим покриттям поширила етнолог та історик Оксана Косміна.
У мене виникло питання: а з якого часу у нас випікали от такі здобні паски прикрашені декором з тіста. І чи дійсно білкова глазур це не наше
За паску з солодкою маківкою вступився письменник Віталій Капранов:
Україна ХІХ-го століття була лідером цукрової промисловості у Європі, поступаючись лише Німеччині. Цукрозаводчики грошима, заробленими на продажу цукру, фінансували будівництво половини Києва, в тому числі КПІ, Бессарабського ринку, Театру оперети. Видання “Кобзаря” Шевченка теж відбулося на цукрові гроші, музей Терещенків – знову цукор, а скільки шкіл, лікарень, сиротинців…
Звісно, поливати паски глазур’ю почали тільки тоді, коли масово з’явився цукор, тобто у ХІХ ст. – раніше таке було просто неможливо
Віталій розповідає, що з дитинства пам’ятає, як його бабуся прикрашала паску цукровою помадкою та показує святковий хліб у себе вдома.
Бабуся розповідала про свою бабусю, що вона робила так само. Звісно, кожна господиня прикрашає паски, як хоче – глазур’ю, фарбованим пшоном, марципанами чи не прикрашає зовсім – на свій смак, – каже письменник. – Тому не треба розповсюджувати відверту маячню і сіяти розбрат.
Бо завтра вигадають, що фарбувати крашанки – не українська традиція
Капранов каже, що після появи цукру на початку прикрашання білою помадкою паски було ознакою розкошу – дозволити собі його могли далеко не всі.
Але на паски завжди використовували все найкраще та найдорожче – і борошно, і родзинки, і цукати, і яйця не просто так, а відбірні. Тому гларуз на початках була особливи шиком, а потім стала звичайною справою. І передусім там, де цукор виробляли, тобто в Україні