Мама хлопчика Наталія Ваксер для себе вирішила – не дозволить, щоб до її сина застосовували аб’юз та навчить дитину протистояти нападникам. Про свої роздуми на тему насильства серед дітей – фізичного і психологічного, вона поділилася у соцмережах.
Перш ніж розповісти про досвід дитини, жінка нагадує приклади зневаги, які трапляються з дорослими:
Знаєте ці історії, де жінку бʼють, а суспільство питає: “А це ти спровокувала?”
Де дівчину гвалтують, а відповідь: “А чого ти в короткій спідниці?”
Це не випадкові реакції — це виховання. З дитинства
Ситуація агресивного нападу сталася і з сином Наталії:
Одного дня інша дитина сказала йому: “Тобі такий брелок не куплять”.
Рома запам’ятав. Було образливо, бо чому це він так вирішив. Не влаштував скандал… Але коли згодом у нього з’явилась нова іграшка — він сказав те саме у відповідь.
І знаєте що сталося? Його вдарили. А коли він дав здачі — на нього налетіла мама іншої дитини зі словами:
“Заспокойся, що ти робиш!”
А далі — ще краще: “Нічого провокувати!”
І це чує її дитина, тобто робить висновок, що все робить правильно, сказали не так, що робити? — бити!
Дитячий конфлікт розрісся у протистояння дорослих, кожен з яких вважає, що він правий:
Тобто коли інша дитина провокує Рому — це “жарт”. Коли Рома провокує — це “заслужив”, — обурюється Наталія. —
Коли інша дитина бʼє — це “не стримався”. Коли Рома дає здачі — це “ти винен.
Мама хлопчика підсумовує:
“Чого я не дозволю? Щоб мого сина вчили:
- що мовчання — це вихід,
- що свою гідність треба придушити,
- що на образу не можна відповісти,
- що він винен у чужій агресії.
Бо з таких “уроків” виростають ті, кого потім ламають — і ті, хто ламає.
Я вчу сина:
- не бити першим,
- але й не дозволяти бити себе,
- не вірити тим, хто прикриває насильство словом “провокував”.
Мій син не буде рости в ідеї, що терпіти — це шлях. І якщо ви виправдовуєте удар дитини тим, що її “спровокували” — ви не виховуєте силу. Ви вирощуєте аб’юз. То чому ж, коли бʼє твоя дитина — винен мій син?