Харків’янка Мирослава змінила навчання на психолога та роботу в кав’ярні на пульт керування бойовим безпілотником. Сьогодні вона — пілотеса, яка влучає дронами у найскладніші укриття ворога.
Про захисницю розповіли у 128 окремій важкій механізованій бригаді “Дике Поле”.
До повномасштабного вторгнення та активних обстрілів Харкова Мирослава вела звичайне життя: навчалася в університеті та працювала у сфері обслуговування — спочатку баристою, згодом помічницею бармена. Проте каже: після жорстоких ударів росіян по мирних містах не змогла уявити себе в цивільній професії.
«Я прийняла рішення не відступати, хоча рідні були не у захваті, м’яко кажучи», — пригадує дівчина.
Шлях у військо розпочався з ТЦК та базової загальновійськової підготовки. Мирослава пройшла через важкі тренування: смуги перешкод та повзання під танками в багнюці. Згодом було навчання у школі операторів дронів.
За словами дівчини, літати виявилося нескладно, а от технічна частина стала справжнім викликом:
- Опанування складних прошивок для БпЛА;
- Вивчення систем зв’язку;
- Робота з антенами.
Зараз Мирослава працює у складі підрозділу 128 ОВМБр «Дике Поле». Бойові виходи тривають по кілька тижнів. Попри складні умови, дівчина зізнається, що відчуває справжній драйв від керування FPV-дроном.


«Мені подобається залітати в укриття. Вони бувають досить складними: інколи це зовсім маленькі віконця — тут потрібні майстерність і драйв. Здається, я тут стала адреналінозалежною. Це набагато цікавіше, ніж робота у кав’ярні чи барі», — розповідає операторка.
Найважчим на фронті для 18-річної захисниці є не побутові труднощі, а вигляд покинутих і пошкоджених будинків. Заходячи в них під час завдань, вона відчуває затишок життів, які були перервані війною.
Головна мотивація дівчини — щоб ці будинки вистояли, а їхні господарі нарешті повернулися додому. Саме заради цієї мети вона щодня виходить на чергове бойове чергування.


