Професійне вигорання, мізерні зарплати та кадровий голод роками витискають людей із медицини.
Про це ідеться у дописі лікарки-інфекціоністки, д.м.н., професорка, заслуженого лікаря України Ольги Голубовської.
Останніми тижнями я дедалі частіше чую від колег, що середній і молодший медичний персонал починає звільнятися або серйозно замислюється над цим. Професійне вигорання, мізерні зарплати та кадровий голод роками витискають людей із медицини. Але тепер до цього додалася ще одна проблема — для багатьох медичних працівників дорога до роботи стала непідйомною, – зазначає лікарка.
За словами Голубовської, значна частина працівників київських лікарень живе не в столиці. Вони щодня їздять із міст і сіл Київщини, а дехто — навіть з інших областей. У регіонах менше можливостей працювати за спеціальністю, тому люди змушені їздити до Києва.
Сьогодні медичний працівник, який добирається, наприклад, із Білої Церкви, може витрачати близько 250 гривень за автобус в один бік. Дорога містом, повернення додому — і транспортні витрати легко перевищують 600 гривень за одну зміну. За місяць це понад 12 тисяч гривень — для багатьох сума, співставна із заробітною платою.
У якийсь момент людина починає запитувати себе: чи варто відповідати за життя пацієнтів, працювати вночі, під час повітряних тривог і кадрового дефіциту, якщо значну частину зарплати доводиться віддавати лише за дорогу? – зауважує професорка.
Голубовська вважає, що те, що сьогодні відбувається, є наслідком відсутності єдиного державного бачення. МОЗ, НСЗУ та місцева влада ухвалюють рішення кожен у своїй сфері, але майже ніхто не оцінює їхній спільний вплив на медицину.
Першими під удар потрапляють медсестри, санітарки, лаборанти та молодший медичний персонал. Саме вони виконують величезний обсяг роботи, без якої не може працювати жодна лікарня. Лікар не здатен самостійно виконати всі призначення, поставити крапельниці, забезпечити догляд за тяжкими пацієнтами чи підтримувати санітарний режим. Не буде лаборантів – не буде аналізів. Не буде медсестер — не буде лікування.
Медсестри, санітарки, лаборанти та молодший медичний персонал — це хребет медицини. Найстрашніше те, що замінити їх дедалі важче. Молодь не поспішає йти в професію через низькі зарплати, величезне навантаження, високу відповідальність і постійний кадровий дефіцит. Кияни також рідко погоджуються працювати в лікарнях за нинішні оклади, – додає Голубовська.
Тому столична медицина значною мірою тримається на людях, які щодня приїжджають із навколишніх міст і сіл. Але для багатьох із них ця робота вже перестає бути економічно можливою.
Голубовська акцентує на тому, що можна закуповувати сучасне обладнання, цифровізувати систему та ухвалювати нові накази. Але якщо біля пацієнта не буде кому виконати призначення, а в лабораторії — провести аналізи, жодна реформа не працюватиме. Це вже не проблема окремих лікарень. Це загроза якості та доступності медичної допомоги для мільйонів людей.
За її словами, щоб зберегти систему, потрібні конкретні рішення: гідна оплата праці медичних працівників; компенсація транспортних витрат для тих, хто щодня добирається з інших населених пунктів; пільговий проїзд для медиків столично-обласного регіону; відновлення службових перевезень за основними міжміськими напрямками.
Лікар переконана – не можна вимагати якісної медицини, якщо люди, на яких вона тримається, уже не можуть дозволити собі навіть доїхати на роботу.