Ризик залишитися без світла та масовані обстріли росіян не спонукають представників ЗМІ масово виїжджати зі столиці. Про це свідчить дослідження Інституту масової інформації, проведеного незадовго до Міжнародного дня припинення безкарності за злочини проти журналістів (2 листопада).
Через обстріли, перебої з енергопостачанням і безпекову ситуацію 51,3% опитаних в Україні не відкидають можливості переїзду, хоча лише 17,4% розглядають його вже зараз. Ще 34% наразі не планують змінювати місце проживання, але припускають таке рішення залежно від розвитку ситуації.
Серед респондентів з Києва та Київської області 29,4% розглядають тимчасовий переїзд на зиму через загрозу обстрілів або тривалі перебої з електроенергією чи опаленням. Це майже вчетверо більше, ніж серед респондентів з інших регіонів – 7,8%.
Натомість у прифронтових і прикордонних областях особливо актуальною залишається можливість евакуації з небезпечних територій.
Серед 136 медійників, які припускають переїзд, 41,2% розглядають інший регіон України, 15,4% – виїзд за кордон, а 11,8% – переїзд до села або меншого населеного пункту у своєму регіоні. Ще 30,1% не визначилися з напрямком. Решта 1,5% обрали інший варіант (переїзд до спокійнішого району того самого міста) або не відповіли.
Понад половину опитаних не мають базового обладнання для автономного живлення, 56,6% помічають ознаки вигорання у своїх командах, лише 16,6% повідомили про визначений порядок дій на випадок зникнення колеги, а комплексну готовність до небезпек продемонстрували лише п’ятеро з 265 респондентів
Найбільше медійники переймаються енергетикою, зв’язком і базовими умовами життя. Натомість питання безпекових протоколів, кадрового резервування та організаційного планування значно рідше з’являються серед названих пріоритетів, зазначають автори опитування.
На відкрите запитання про те, що журналісти порадили б колегам для збереження стійкості під час війни, 44,3% відповідей містили поради триматися, не здаватися та вірити в перемогу. Турботу про себе згадували 31,8%, взаємопідтримку в команді – 19,3%.
Натомість конкретні організаційні рішення рекомендували лише 10,2%. Про фізичну безпеку та енергетичну підготовку згадували по 6,8%.
Серед 230 змістовних відповідей найчастіше називали енергетичне обладнання, зв’язок і тепло – 63,9%. Психологічну допомогу згадували 24,3%, відпочинок і відновлення – 20,4%, робочу техніку та цифрові інструменти – 18,7%, а фізичну безпеку – 16,5%.
Лише 23% респондентів спрямували б хоча б частину додаткових коштів на потреби редакції або команди.
Це не означає, що журналісти не усвідомлюють важливості організаційної підготовки. Однак у спонтанних відповідях значно частіше з’являються особисті стратегії подолання труднощів, ніж управлінські або інституційні рішення
Про наявність павербанків перед можливими масовими віключеннями світла повідомили 77% опитаних. Водночас, лише 48,3% мають зарядну станцію, генератор або інвертор. Понад половину – 51,7% – не мають жодного з цих пристроїв.
Загалом 39,2% медійників не мають нічого з переліченого в анкеті обладнання або мають лише павербанк. Стабільний інтернет через оптоволокно чи Starlink зазначили 33,6% респондентів, альтернативне опалення – лише 8,7%.
Навіть наявність зарядної станції не означає повної автономності. Її потужності та місткості може бути не досить для тривалої роботи або підтримання опалення. Саме тому показник 48,3% слід розуміти як наявність хоча б одного з базових пристроїв, а не як підтвердження здатності працювати протягом усього дня без електропостачання
Цю проблему підтверджують відкриті відповіді журналістів:
- “Потужнішу зарядну станцію, бо моя лише для ноутбука”.
- “Інвертор для підтримки всього помешкання, а не окремих приладів”.
- “Для газового котла”.
Під час дослідження помітили практично однаковий рівень забезпеченості автономними джерелами живлення в прифронтових і тилових регіонах.
Зарядні станції, генератори або інвертори мають 48,7% опитаних у прифронтових і прикордонних областях та 47,9% в інших регіонах. Різниця статистично незначуща.
Аналітики ІМІ оцінили чотири складники комплексної готовності до небезпек: автономне живлення, щонайменше дві ознаки медичної підготовки, наявність вогнегасника разом з навичками його використання та знання дій під завалами.
За результатами опитування, 38,9% респондентів мають із собою хоча б один турнікет, але накладати його вміють лише 30,9%. Водночас 15,1% опитаних мають турнікет, однак не вміють його використовувати. Практичний тренінг із першої допомоги протягом останнього року проходили 37,7%.
Лише 9,8% опитаних добре знають необхідний алгоритм дій під завалами. Ще 18,1% знають, як привернути увагу рятувальників, 54% мають лише загальне уявлення про алгоритм, а 18,1% взагалі не знають, як поводитися в такій ситуації.
Продовження роботи під час обстрілів не є лише прифронтовою практикою. Частка таких відповідей статистично не відрізняється між прифронтовими та іншими регіонами: 22,7% проти 28,8%.
Редакції часто не мають плану на випадок втрати працівника.
Так, 69,8% респондентів повідомили про переклик після сильних обстрілів. Але лише 47,2% зазначили наявність актуальних контактів працівників та їхніх близьких.
Ще менш поширеними виявилися механізми забезпечення безперервності роботи редакції. Лише 34% повідомили про наявність людини, здатної замінити працівника на критично важливій функції. 27,5% знають, хто має доступ до робочих паролів і систем. І тільки 16,6% зазначили, що в редакції визначено порядок дій, якщо працівник зник або не виходить на зв’язок.
Водночас 12,1% респондентів не назвали жодної з досліджуваних редакційних практик безпеки.
Понад половину респондентів – 56,6% – помічають ознаки перевтоми або вигорання у своїх командах. Ще 49,1% повідомляють про зростання робочого навантаження за останній рік. 43,8% опитаних назвали одночасно три або більше кадрових проблем.
Серед найпоширеніших – залежність критично важливих функцій від однієї або кількох людей (38,5%), труднощі з пошуком заміни працівникам (28,7%), складність закриття вакансій (25,7%), регулярна понаднормова робота (23%) та неможливість узяти повноцінну відпустку (21,1%).
Представники телебачення найкраще з усіх опитаних готові до надзвичайних ситуацій. Практичний тренінг із першої допомоги протягом останнього року проходили 73,9% з них (в інших медіа – 34,3%), вогнегасник і навички користування ним мають 47,8% (15,3%), а в укриття під час обстрілів ідуть 21,7% (6,6%). Лише 8,7% представників ТБ не мають жодної з чотирьох ознак медичної готовності (в інших медіа – 35,1%)
Водночас саме на телебаченні найгостріше стоїть проблема відновлення: 69,6% не можуть фактично взяти час на відновлення після важкого обстрілу (в інших медіа – 31,8%), і лише 4,3% назвали відновлення нормальною практикою (30,2%).
Ця різниця зберігається і серед прифронтових медіа: 68,8% проти 30,1%. 13 із 23 представників телебачення водночас пройшли тренінг за останній рік і не мають змоги відновитися після обстрілу. Отже, безпекова підготовка не компенсує виснаження.
Лише 14,7% опитаних повідомили, що мають доступ до психологічної допомоги.
Серед 244 медійників, які відповіли на запитання про причини незвернення по психологічну допомогу, 44,3% назвали високу вартість. Ще 27,5% зазначили, що їм складно знайти фахівця, якому вони довіряють, а 19,7% повідомили про брак часу.
Про дослідження
Дослідження “Стійкість журналістів перед зимою 2026–2027” проведене Інститутом масової інформації на основі анонімного адресного онлайн-опитування 265 медійників із 23 областей України та Києва з 21 вересня до 7 жовтня 2026 року.
Анкета охоплювала питання енергетичної автономності, фізичної безпеки, редакційних протоколів, кадрової ситуації, психологічної підтримки та можливого переїзду. Два відкриті запитання дали змогу проаналізувати пріоритетні потреби медійників і їхнє розуміння стійкості.